Як говорити про людей без образ і стереотипів: в Україні з’явився стандарт термінології безбар’єрності
Чи замислювалися ви, що звичне для нас слово може образити іншу людину? Наприклад, називаючи когось «інвалідом», «візочником» або «неблагополучною сім’єю», ми часто навіть не помічаємо, що зводимо людину до її особливостей чи життєвих обставин.
В Україні з’явився стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності», який допомагає зрозуміти, як говорити про людей коректно, без образливих слів і стереотипів.
Документ затвердила Національна комісія зі стандартів державної мови. Він діє з 2 жовтня 2026 року та містить рекомендації для повсякденного спілкування, журналістів, державних установ і всіх, хто працює з людьми.
Які звичні слова краще замінити?
Основна ідея проста: передусім ми говоримо про людину, а не про її діагноз, вік, сімейний стан чи життєві обставини.
Ось кілька прикладів, як краще висловлюватися:
| Замість цього | Краще сказати |
|---|---|
| Інвалід | Людина з інвалідністю |
| Візочник | Людина, яка пересувається на кріслі колісному |
| Людина похилого віку | Людина старшого віку |
| Неблагополучна сім’я | Сім’я, яка перебуває у складних життєвих обставинах |
| Неповна сім’я | Сім’я, у якій дитину виховує один із батьків |
| Особлива дитина | Дитина з інвалідністю — якщо йдеться саме про інвалідність |
| Жертва насильства | Людина, яка постраждала від насильства |
| Сирота | Дитина, батьки якої померли або загинули — коли потрібно описати саме ці обставини |
Є й важливі нюанси. Наприклад, дитина з інвалідністю та дитина з особливими освітніми потребами — це не тотожні поняття. Особливі освітні потреби стосуються навчання та підтримки, необхідної дитині в освітньому процесі.
Так само сім’ю, у якій дитину виховує один із батьків, не потрібно автоматично називати неблагополучною. Склад родини нічого не говорить про те, наскільки добре в ній піклуються про дитину.
Безбар’єрність — це не тільки пандуси
Коли говорять про безбар’єрність, найчастіше згадують пандуси, ліфти, зручний транспорт і доступні будівлі. Але є ще одна важлива складова — інформація, яку кожна людина може зрозуміти та використати.
Стандарт пояснює, зокрема, такі поняття:
- Проста мова — коли інформацію подають зрозуміло, без складних конструкцій і незрозумілих термінів.
- Легке читання — спеціальний спосіб оформлення текстів, який полегшує їх розуміння.
- Субтитри — текст на екрані, який передає слова та важливі звуки у відео.
- Переклад жестовою мовою — можливість отримати інформацію для людей, які користуються жестовою мовою.
На практиці це означає, що оголошення в установах мають бути зрозумілими, інструкції — доступними, а важлива інформація не повинна губитися за складними формулюваннями.
Чому це стосується кожного?
Ми щодня спілкуємося з різними людьми: у транспорті, магазинах, лікарнях, школах, державних установах, на роботі та в соціальних мережах.
Іноді достатньо просто змінити одне слово, щоб людина не відчула зневаги чи упередженого ставлення.
Не варто визначати людину лише за її віком, станом здоров’я або сімейними обставинами. Краще говорити конкретно, без оцінок і припущень.
Це особливо важливо для працівників освіти, медицини, соціальних служб, державних установ і журналістів. Адже від того, як подана інформація, залежить, чи зрозуміє людина свої права, можливості та куди їй звернутися по допомогу.
Безбар’єрність починається не лише з облаштування простору, а й зі звичайної розмови. І змінити її на краще може кожен із нас.
Де ознайомитися зі стандартом?
Повний документ «Термінологія безбар’єрності» можна переглянути за посиланням:
Стандарт державної мови «Термінологія безбар’єрності».
Джерело: Черкаська міська рада
Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент тексту з друкарською помилкою та натисніть Ctrl + Enter.
