«Створює світи, де оживають герої»: аніматорка з Черкас розповіла про своє захоплення
Черкащанка Надія Кирей оживляє фантазії за допомогою малюнків, перетворюючи їх на мультики. Нині вона проживає за межами України — в Азербайджані, де популяризує українську мову та культуру.
> Про своє захоплення анімаційним мистецтвом Надія розповіла Суспільному.
— Надіє, нещодавно ви презентували свій мультфільм «Лисиця й виноград», розкажіть, будь ласка, де все відбулося?
— 1 вересня ми провели неймовірний захід, який об'єднав українські традиції, мистецтво та сучасні технології. Мультфільм «Лисиця й виноград» створений за мотивами казки Леоніда Глібова, а головні герої, відтворила з глини талановита майстриня Людмила Кривич. На прем'єрі мультфільму в ресторані в центрі Баку були діти і дорослі. Премʼєра була дуже теплою. Серед глядачів були як українці, так і азербайджанці: всі із задоволенням дуже уважно дивилися мультфільм. Приємно, коли як автор бачиш свого глядача і його реакцію, бо розумієш, яку емоцію вносиш в життя цих людей і що робиш це недарма. Дуже вдячна людям, які мене підтримують. Завдяки їм я вірю, що добро переможе, як у моїх мультфільмах.
— Надіє, розкажіть, будь ласка, як ви захопилися створенням мультфільмів?
— Моя сім'я, всі мої родичі — журналісти, вони малювали, грали на музичних інструментах. Мама з татом писали вірші. Тобто вся родина тісно пов'язана із творчістю і у цій атмосфері зростала я, тому у мене не було іншого бачення світу. З мамою ми завжди придумували казки, вірші, ми завжди були у творчості. Так само тепер і я проводжу час зі своїм сином — йому дуже цікаво робити все, що пов'язане із мистецтвом.
— Що вас надихнуло на створення перших картин?
— У нас був город недалеко від Черкас, і коли мені ставало скучно допомагати по господарству, я, як маленька дівчинка, щоб відпочити, складала картини з усього, що було поруч — листячка, корінці, квіточки, гілля, створювала картини з того, що було під рукою, навіть тоді. Годинами сиділа і вигадувала свої картини.
— Чому ви обрали саме мультфільми?
— Створення мультфільмів мене захоплювало з дитячих років. Мені було цікаво, як же люди роблять так, що картинка починає рухатись? Створення мультфільмів — це дуже важкий процес, оскільки він потребує уважності до деталей. Для того, щоб навчитись робити їх, потрібно навчитись спостерігати за всім, що рухається навколо і вміти перенести його в анімацію. Якщо якісь детальки, які ти бачиш навколо, не вносити в анімацію, вона не буде живою. Колись у блокноті я спробувала намалювати «перекладку» тобто це такий вид анімування, коли на кожному листочку малюється шматок руху і при швидкому перегортуванні, картинка починає рухатись на очах. І те, що за допомогою простих листочків я можу створити рух, мене захопило! Це була моя перша анімація.
— Де ви навчилися анімувати?
— Це моє хобі. Я постійно вчусь, оскільки неможливо створити бодай щось, не навчаючись. Я постійно відвідую курси, щось спостерігаю, дивлюсь, читаю. Дуже допомогла мені книжка від Disney про правила анімації. Взагалі всі мультфільми від Disney — це джерело знань для анімування.
— Звідки черпаєте натхнення та де берете історії для мультфільмів?
— Мій син — Марк Клименко, найчастіше він є диктором у моїх мультфільмах, завжди допомагає мені, бо він дуже любить всілякі казочки. І він хоче такі казки, яких ще немає, тож мені доводиться їх «виколупувати» зі своєї уяви. Взагалі у сина є така гра, яку він сам вигадав, — «Уявка», тобто ми розмовляємо з ним про якийсь світ, де існують всілякі вигадані ним герої, а я йому підігрую. Він також любить малювати, начитувати вірші, які потрібні для мультфільмів — йому це теж дуже подобається. Син завжди «проживає» моїх героїв. Ми завжди обговорюємо все і він мій найважливіший критик. Я завжди з ним раджусь. Наприклад йому дуже подобається персонаж Бджола Анжела, адже коли я пишу віршики, намагаюсь додати звуки персонажів, щоб коли дитина бачить героя, звуконаслідувала за ним й розвивала дикцію.
— Чим ще займаєтеся окрім мультиків?
— Пишу книжки. Ці два процеси — мультики і книжки роз'єднати неможливо. Спочатку у мене з'являється ідея, опісля організовую у текст, який завжди хочеться оживити. Після того, як створюється герой, мені хочеться показати живу картинку цього ж тексту і так народжується мультик. Тому ці види діяльності неможливо роз'єднати. Однак книжки — це більш доступна річ для людей, яку можна відчути на дотик. Але все одно воно має один і той же корінь.
— Ви проживаєте у Баку й там просуваєте українську культуру. Вас там підтримують?
— Я проживаю у Баку вже тривалий час. Тут я не лише відвідую заходи, пов'язані з Україною, а й допомагаю в їх організації, оскільки входжу до Спілки українських жінок в Азербайджані. Тут існує громада українців, які підтримують одне одного. З останньою моєю мультиплікаційною роботою мені допомогла українка, відома в Баку рестораторка, голова Спілки українських жінок в Азербайджані — Лідія Шестак-Алієва, інша українка — створила глиняні фігурки для мультфільму, її син зараз воює за Україну. У нас була велика презентація, на яку прийшли окрім українців, ще й азербайджанці, попри те, що вони не знають української мови, проте зацікавились. І навіть кримська татарка з України Ельвіна Мурза-Демір переклала останній мультфільм на байку Леоніда Глібова азербайджанською мовою і скоро буде його прем'єра. Тобто намагаємось просувати українську культуру у Баку.
— Поділіться, будь ласка, планами на майбутнє?
— Інколи я вмикала своїй дитині YouTube, бо сучасні батьки тісно пов'язані із гаджетами, ми не можемо від'єднатись від цього. Наприклад англомовного контенту дуже багато, а ось українського — бракує. Якщо він є, то він перекладений з російської. Наприклад, зараз у мене весь контент на Youtube україномовний, але, коли переглядаю аналітику, то бачу, що більшість відео переглядається в Росії. Російський контент так задавлює український, що сама платформа не показує українцям наш контент.
Звісно я б хотіла розвиватись у створенні мультфільмів. Мені навіть пишуть люди, що очікують на вихід наступного мультика. І мені дуже приємно, що людям небайдужий розвиток української анімації. Бо якщо заглибитись у початки нашої анімації, вона почалась розвиватись у 1930-х роках, коли розвивався і Disney. Однак через історичні події, розвиток зупинився.
Якби не події з Росією, хто зна — можливо б наша анімація розвивалась краще, ніж в Голлівуді.
Знайшли друкарську помилку? Виділіть фрагмент тексту з друкарською помилкою та натисніть Ctrl + Enter.
